Завидюща сова - 22 Листопада 2012 - ЧИТАНКА онлайн - Для дітей українською онлайн
Понеділок, 05.12.2016, 19:37
Вітаю Вас, Гість
Головна » » Завидюща сова
Завидюща сова

Якось сова сіла на дах царського палацу і в садку, на високій пальмі, побачила солов'я. З подивом помітила сова: кожен, хто проходить повз нього, низько, до землі вклоняється.
Невдовзі в садок вийшов і сам цар. Він тримав у руках золоту тацю з добірним зерном.
Цар поставив тацю під пальмою, і соловей відразу злетів на землю та заходився клювати зерно.
Коли цар і його придворні пішли з садка, сова мовила до солов'я:
— За що це тобі від них така шана?
— Цареві напрочуд подобається мій спів,— скромно відповів соловей,— а тому він звелів, аби всі в палаці виконували мої найменші забаганки. Та й сам цар щодня виходить до мене, приносить добірне зерно на золотій таці.
День скінчився, запала ніч, але сові було не до сну. Слава солов'я не давала їй спокою.
«Чим я гірша від солов'я?— думала вона.— А голос мій навіть кращий від солов'їного. Цар іще не чув мого співу: якби почув, то й слухати більше не схотів би цього миршавого солов'я! І він, і його придворні схилялися б переді мною, виконували б найхимерніші мої примхи».
Розпалившись такими думками, сова що було сили й хисту заходилася виухкувати: «У-ух-у-ух! У-ух-у-ух!» І таке моторошне було те ухкання, що всі в палаці відразу посхоплювались, а сам цар не на жарт розгнівався:
— Хто це сміє серед ночі ухкати в моєму палаці? Зараз же знайдіть і приведіть його до мене!
Сторожа кинулася виконувати царський наказ. А виконати його було легко, бо сова, захоплена своїм урочистим та величним співом, і далі ухкала, не помічаючи нічого довкола. Сову швидко спіймали й принесли, до царя.
— Володарю наш, ось хто насмілився порушити ваш спокій!
— Обскубти її!— коротко звелів цар.
Слуги схопили сову, обскубли до останньої пір'їнки й вижбурнули геть із царського палацу.
Ледве жива добралася завидюща сова до темного лісу.
Відтоді раз у раз розповідала вона папугам про свою пригоду, через яку мусить тепер ходити голою. І звинувачувала вона в своєму лихові, своїй ганьбі та соромі маленького співучого солов'я.
— То все через нього!— вигукувала сова сердито.— То завдяки йому я ходжу обскубана, хоч на очі нікому не навертайся!
— Та чим же той соловей завинив перед тобою?— дивувалися папуги.
А сова одно торочила:
— Хто ж іще, як не він? Якби він тоді не потрапив мені на очі, мені й на думку не спало б хизуватися перед царем своїм голосом. А якби я не заспівала, ніхто мене не почув би, ніхто не зловив би й ніхто б не обскуб! От і розважте самі, хто тут винен! Соловей винен!
Так і не вдалося папугам переконати завидющу сову, що в своєму соромі та ганьбі винна вона сама.
Отак, друзі, негоже звинувачувати когось у тому, в чому винен сам.

Категорія: Казки | Переглядів: 1240 |

Музичні листівки